Зустріч випускників
       У першу суботу лютого. Завжди! За будь-яких обставин! За будь-якої влади! За будь-якої погоди! За будь-якого настрою! За будь-яких розмов!
       На зустріч – 2007 одній "поважній” особі вдалося вмовити півкласу, щоб не приходили в школу, а відразу - в ресторан. Жаль, що у цих людей такі цінності. Зате до нас прийшли всі ті, хто по духу, інтелекту повністю відповідає нам сьогоднішнім. Подібне притягується до подібного!
       У школу приходять ті, хто усвідомлює цінність дитинства, юності, для кого "старый друг – лучше новых двух”.
       У школу приходять ті, хто зрозумів роль вчителя у формуванні свого характеру, можливо, навіть, і сюжетної лінії свого дорослого життя.
       У школу приходять ті, хто відчуває внутрішню потребу вклонитися вчителю й порадувати його не тільки квітами, а й своїм життям.
       Ми відчуваємо велику відповідальність перед усіма, хто завітає до нас. Адже люди приїздять звідусіль. Їхні життєві досягнення вражаючі.   
       Свято розтягнуте в часі. Спочатку - це справді зустріч випускників. От коли необхідно включати всі телекамери світу, щоб зафіксувати хвилини радості, сліз, збентеження, коли в одну мить доросла людина свідомо дозволяє назвати себе шкільним прізвиськом й стає маленькою й бешкетною. Їй дозволено бігати по коридорах, пускати літачки, обписувати дошки, парти, підкладати кнопки на стільці друзям.
       А далі класний керівник приводить всіх до тями й веде на урок у шкільний музей.
       Після невеличкої перерви для обміну почутим і побаченим, виплеску нової хвилі спогадів, усіх запрошують у актовий зал (Ну чому він у нас такий маленький?). Там ми демонструємо все, на що спроможні. Завдання одне: cтворити спільну ауру доброти, щирості, наївності, оптимізму. Ми повинні подарувати їм, випускникам, щось – невидиме, зате дорогоцінне, що заполонить часточку душі, зігріватиме при потребі. Це щось, при згадці про школу, буде надовго відтворене в щирій, майже помітній посмішці.
       Знову перерва, для когось ще й перекур. За цей час трансформуються шкільні холи - гімназисти готуються до прес-конференцій. Тепер головне – не гаяти часу й стенографувати почуте.        Бо випускники видають скільки секретів про вчителів, про те, де дівалися шкільні журнали, як писали твори, здавали металолом і макулатуру, працювали в колгоспах, були в літніх лагерях, писали бомби, прогулювали уроки, розігрували однокласників, обманювали батьків... Але важливим є інше – які життєві уроки вони засвоїли, які поради готові дати сьогоднішнім учням, щоб ті, були кращими, ніж вони.
      Дякуємо один одному за зустріч, обмінюємося візитками та розходимося на святкові вечері – хто куди: у бари, кафе, ресторани.... і чекаємо відгуків і вдячних листів.