МАТЕРІАЛИ
НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ
«ГІМНАЗІЇ – 140 РОКІВ. ПОГЛЯД В ІСТОРІЮ.»

(частина 2)

1905 – 1907 роки – революційні події в Україні. В цей час в Росії ширилася революційна дія проти царського самодержавства. Вона відгукнулася і в невеличкому повітовому містечку революційним виступом найбільш активної частини жителів міста – учнівством училища. Революційно настроєні учні організували в училищі нелегальний гурток Української соціал-демократичної робітничої партії, члени якого друкували і розповсюджували революційні листівки, нелегальну літературу. В травні 1907 року учні влаштували протест проти організації урочистого надіслання вітальної телеграми царю з нагоди початку випускних екзаменів. Організатори цього виступу були виключені з училища, на їх підтримку частина учнів демонстративно припинила навчання.
В 1915 р. двокласне чоловіче училище реорганізується у 5-класне реальне училище, після закінчення якого випускники могли вступати до вищих навч. закладів (крім університетів). 
У 1914р починається Перша світова війна. Внаслідок її подій у 1915р у приміщення нашої школи евакуюють Бєльську гімназію з Польщі разом із її викладацьким складом. 
Школа жила власним життям і стрімко будувала свою історію аж до буремних революційних років. 
Не проминули стін школи і бурхливі події революції 1917 – 1921 років. Приміщення училища (гімназії) стало одним з центрів суспільно-політичного життя міста і повіту. У серпні 1917 року у Києві проходив Другий вчительський з’їзд, який ухвалив рішення про українізацію школи. З цього часу навчальний процес проходив українською мовою.
У 20-ті роки на базі чоловічого реального училища було відкрито Таращанську семирічну школу та школу для робітничої молоді – ФЗУ. Вдень тут навчалися діти, а ввечері – молодь, що працювала на заводах, фабриках та інших підприємствах. Місцеві органи Радянської влади, партійні, комсомольські організації розгорнули широкий наступ на освітньому фронті. Ліквідували неписемність, введено обов’язкове загальне навчання дітей шкільного віку. В 1933 році відбувся перший випуск семирічної школи.!!!!! З переходом до обов’язкової середньої освіти в 1934 році на базі семирічки було відкрито Таращанську середню школу №1, перший випуск якої відбувся в 1937 році. А всього до початку Великої вітчизняної війни їх було п’ять. Школа комплектувалася досвідченими вчителями і була методичним центром району. Тращанська середня школа №1 , як одна з найкращих шкіл офіційно називалася зразковою школою. Особливо пам’ятним був для педагогічного колективу 1939 рік. Вчительку початкових класів Євдокію Романівну Даниленко за високі показники в навчально-виховній роботі відзначено орденом "Знак Пошани” !!!!! Це була висока на той час оцінка радянським урядом учительської праці, а для нас сьогодні є свідченням високо рівня викладання та професіоналізму вчительського колективу 
школи.

. 


Війна... ЇЇ полум’я та трагедія не минули школу. Прямо зі шкільного випускного балу йшли на фронт вчителі та учні школи. Випускники не встигли зустріти схід сонця по закінченні Таращанської середньої школи №1, їх покликала рідна земля на боротьбу з фашистами. Це, мабуть, про них написано: "А те мальчики только и успели, что одеть свои солдатские шинели”. 38 із них так і не повернулося з доріг війни до рідних домівок, віддали життя за сьогоденнішнє мирне небо. Загинув також і директор школи Дмитренко В.М. Указом президії Верховної ради відважному льотчику, випускнику Таращанської середньої школи №1 М.Х. Навроцькому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Серед тих, хто в перших рядах боровся з німецькими загарбниками були Морозов Г.В., Ціндергоз Б.М., Прусай І.В., Якубовський Я.В., Трохименко П.М., Науменко П.Я., Волновінський М.У., Мацько І.М. та інші. Матеріали та особисті речі ветеранів війни зберігаються в шкільному музеї. Під час окупації в школі діяла німецька територіальна адміністрація. В цей період було здійснено добудову школи, але з метою покращення навчання, просто окупанти мріяли залишитися тут надовго.

Скільки років минуло, скільки вітрів перевіяло, а в серці довіку залишиться найтепліша згадка про школу і у викладача Київського Університету Василя Івановича Волковинського. Випускний вечір у 1940 році. А через рік війна. Колишній учень обороняв Ленінград, прожив блокаду. "Спасибі тобі, рідна школа, що виховала мене мужнім і люблячим сином Вітчизни, що окрилила мене вірою у світле й мирне на землі” – ці слова давно написав в одному із своїх листів товариш В.І. Волковинського, його однокласник Євген Лисенко. Він не повернувся з війни до дому як і не повернулося багато інших випускників. Не співати їм більше пісень, не вирощувати квітів. Довгі роки працював вчителем математики Віктор Семенович Коршак, котрий у роки війни нагороджений двома орденами Червоного Прапора.

З фронтів Великої Вітчизняної війни не повернулося 38 випускників. Загинув і її директор В.М.Дмитренко.

У школі, під час окупації міста, діяла німецька територіальна адміністрація. В цей час добудовується праве крило школи. Але спалюється бібліотека, руйнуються кабінети, нищиться шкільне майно.

IMG_0238

На початку січня 1944 року, зразу після визволення Таращі, громадськість міста підняла питання про відкриття школи. Для цього треба було знайти приміщення, бо середня школа №1 була зайнята під госпіталь. Для цього тимчасово було використано тюрму, що знаходилася за фасадом того будинку, який стоїть проти нинішньої міськради через площу Слави. З ранку до ночі батьки, вчителі і майбутні учні добровільно працювали, щоб очистити це приміщення: виносили нечистоти, обмивали і забілювали криваві плями на підлозі і стінах, розбивали камерні перегородки, замазували щілини, закладали фанерою дірки у вікнах, знімали грати. 1 лютого школа почала навчальний процес. І нелегку ношу директора школи взяв на себе Іван Степанович Бачінський, вчитель, що починав свою педагогічну діяльність ще в 20-ті роки.

У післявоєнні десятиліття школа продовжувала примножувати свої традиції та професійні здобутки. Окремим вчителям було присвоєне високе звання Заслуженого вчителя УРСР. Серед них Петро Михайлович Трохименко, Роман Павлович Петренко, Тамара Олександрівна Левковцева.

У 50-ті роки Ткаченко Артем Іванович багато сил та років віддав Таращанській середній школі №1. Він працював її завучем, потім директором. Якою чудовою традицією того часу був виступ драматичного театру школи, а "зірками” були Василенко Алла, Людмила Іванівна Калініченко.

З серпня 1962 року по серпень 1973 року Таращанську середню школу №1 очолював Іван Захарович Пількевич. Педагогічний колектив відчув в особі Івана Захаровича не тільки здібного організатора, а й людину широкого кругозору і високої культури. Школа почала наповнюватись новим змістом, новими традиціями. Однією з них було свято "За честь рідної школи”. Воно ставало важливою подією не тільки в житті шкільного колективу, а й усього міста. В цей день школа підводила підсумки навчально-виховної роботи за рік, кращих учнів за сумлінність і наполегливість у навчанні, громадській і суспільно-корисній роботі відзначала нагородами та пам’ятними подарунками. Особливою відзнакою для старшокласників було занесення до "Книги комсомольської слави”. Відбувалася урочиста зміна почесних прапороносців, передача шкільного прапора. В цей день у школу надходили вітальні телеграми з різних організацій, шкіл, від колишніх випускників. Ось які почуття вклала в телеграмні рядки Любов Усата (нині Любов Дмитрівна Грузинська):

Рідна сім’я моя, школа мила!
З святом твоїм тебе щиро вітаю  
Ти мене правди великої вчила,  
Я твою честь берегти обіцяю. 

IstorG12

Багато зусиль приділяв Іван Захарович зміцненню матеріальної бази школи ( прибудова нового корпусу на 14 класних кімнат, спорудження їдальні, спортзалу, шкільних майстерень), створенню кабінетів, устаткування їх технічними засобами навчання, шкільним обладнанням. Перехід на кабінетну систему навчання для педколективу школи був, можна сказати, безболісним, бо в особі свого директора вчителі мали і здібного художника, який власними руками оформив всі кабінети, наповнивши їх багатим навчальним змістом. Його працездатності могли позаздрити навіть найзагартованіші у праці колеги. Трудився він без вихідних, часто засиджуючись над роботою до пізньої ночі.  


В ньому гармонійно поєднувалися кращі якості керівника. Глибоке знання навчальних програм, інтерес до всього нового, постійний творчий пошук, талант художника й дослідника, тонкий естетичний смак, акуратність, зваженість, логіка суджень і твердість переконань – ось те, що виділяло його із середовища колег, створювало авторитет лідера, визначеного не адміністративним розпорядженням зверху, а самою логікою людський стосунків.

Був він вимогливий, інколи різкий, але це не викликало образи, бо вимогливість до вчителів не йшла ні в яке порівняння з тією, яку пред’являв до себе.

Основним напрямком його педагогічної діяльності була виховна робота. Вона вражала не тільки масштабністю і різноманітністю форм, а професійною витонченістю, патріотичною спрямованістю і відчутною результативністю. Особливого значення він надавав історично-краєзнавчій роботі. Історія Таращі, Таращанського полку, ім’я якого носила піонерська організація школи, зусиллями наукових досліджень Івана Захаровича стали теоретичним надбанням учительського колективу, районного історико-краєзнавчого музею, у створенні якого він брав найактивнішу участь.

В школі створювалися нові традиції. Це свято прощання з піонерським галстуком, проводи колишніх вихованців до лав Радянської Армії, "голубі вогники” (зустрічі випускників різних поколінь), зустрічі з письменниками, ведучими акторами, революційними, політичними та військовими діячами.

Багато зусиль Іван Захарович доклав вивченню історії школи і створенню шкільного музею. В ньому знайшлося місце експонатам довоєнного і, особливо, післявоєнного часу: документи, фотографії, листи, газети, альбоми, спогади, подарунки випускних класів. На стендах фотографії колишніх директорів, випускників, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, кращих вчителів післявоєнного часу, медалістів, секретарів комсомольських організацій, голів піонерських дружин, почесних прапороносців школи, піонервожатих, класів переможців у соціалістичному змаганні. Тут же зберігаються і підшивки газет "Рідна школа”, органу учнівського колективу. Це був великоформатний тижневик – історичний літопис школи. Його редактором і оформлювачем був також Іван Захарович. Як цікаво було б прочитати її сьогодні! На жаль, і музейні експонати інколи безслідно щезають.

Талант Івана Захаровича Пількевича бачився не в кількості проведених заходів, а в цілеспрямованості, витонченості кожного моменту в них, у вдало знайдених деталях, задіяних учасниках, талановитій режисурі, в умінні підпорядкувати зусилля всього колективу школи визначеній меті. Можна без перебільшення сказати, що десятиріччя, коли Іван Захарович очолював школу було епохою Ренесансу в її історії. В 1973 році Іван Захарович Пількевич перейшов на роботу в Обласний відділ народної освіти. Його наступники, на жаль, не стали його послідовниками. Зараз відчувається намагання нової адміністрації продовжити справу Івана Захаровича, але чи буде заповнена така багаторічна прогалина в історії школи ? Керівники, які очолювали школу після Пількевича, добросовісно, в міру своїх можливостей і у відповідності до міністерських вимог несли належний директорський хрест. Іван Захарович був здатний на більше. Він був для цього народжений. Відзнака йому – найвища державна нагорода – Орден Леніна і добра пам’ять його колег і вихованців.





В 1980-ті роки школа берегла традиції попередніх поколінь. У ці роки директором був Морозов Григорій Васильович. Вимогливий знаючий керівник разом з вчительським колективом перетворив школу на центр методичної роботи району. Багато учнів були переможцями обласних та учасниками республіканських олімпіад, гордилися своїми випускниками-медалістами. В школі було створено Музей Великої Вітчизняної війни. Фотографії того періоду ви можете побачити на стендах і у вітринах.



IstorG17

Pikch1

IstorG16

Pikch2

Pikch6

Ще одним цікавим етапом в історії школи була робота піонерських та комсомольських організацій. Серед комсомольських вожаків можна відмітити Лащенка І.Г., Криського О.О., Ткач Л.О., Баліцікий В.В., Смульський В.Л., Майстренко Н.П., Чорна П.Г., Супрун Л.О., Закревська Н.Б., Бурлій О.Н., які вклали свій вагомий внесок в історію комсомольської організації школи. Піонерська дружина школи носила ім’я Легендарного Таращанського полку. Бійці цього полку приїздили і в нашу школу. Першим піонерським вожаком ще в далекі в школі працював старший піонервожатий, майбутній Герой Соціалістичної Праці, багаторічний голова колгоспу імені Леніна С.І.Онопрієнко.


Pikch7

Pikch8


За якісну роботу і досягнення школа у 1995р була визнана кращим освітнім закладом Київщини.

У 1997 р. школу очолив Гайдамака Олег Іванович. У 1999 р. у свій 130-річний ювілей школа одержала ліцензію на право називатися гімназією. У гімназії "Ерудит” почали реалізовувати програму диференційованого навчання: працюють класи гуманітарно-мистецького і природничо-математичного напрямків та загальної освіти. В гімназії вивчаються нові предмети: риторика, логіка, політологія. Етап становлення і утвердження гімназії припав на ці перші роки гімназії.




З 2005 року директором гімназії стала Лариса Петрівна Скаба, молодий, енергійний, творчий керівник. Гімназія зажила новим життям: це і театр-студія, це і літературна студія, це і гурток бальних танців і День Гімназії, і День Гімназії, вечір посвяти в гімназисти 5 класників, і діяльність Малої Академії Наук, і цікаві факультативи, і поїздки по Україні та багато іншого.

Durektor