МАТЕРІАЛИ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

«ГІМНАЗІЇ – 140 РОКІВ. ПОГЛЯД В ІСТОРІЮ.»

(частина 1)

 

 Історичними попередниками двокласного училища в місті Таращі ХІХ століття було приходське училище та недільна школа, відриті задовго до появи досліджуваного нами закладу. Але ці заклади не задовольняли освітніх потреб тогочасних мешканців міста. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 


Недільна школа була призначена лише для дорослих і збиралася лише по неділях, а приходське училище було однокласним і давало лише ази знань, недостатні для тогочасного міського мешканця. Відповідно, в бурхливі часи різноманітних реформ, що відбувалися в 60-х роках ХІХ століття, начальство Київського навчального округу вирішило відкрити в Таращі школу вищого типу зі значно ширшою програмою викладання. Ними стали дві двокласні школи - окремо для хлопчиків та дівчаток. (Остання обставина стала даниною тогочасним патріархальним традиціям).
---------------------------------------------------------------------------------------- 

"Имею честь донести Вашему Превосходительству, что 8 числа сего месяца открыто мною в присутствии почетных лиц города, родителей и других двухклассного мужского и женского училищ. 
Учащихся в приготовительном классе мужского училища 37, в первом классе 26. В приготовительном классе женского училища 2 ученицы, а в первый класс записаны 3, но ещё не подвергались экзаменам" 

Так 9 жовтня 1869 р. повідомив попечителеві Київського навчального округу один з освітніх діячів Таращі («штатный смотритель училищ»).
Першим приміщенням нашої гімназії була не ця велична споруда, в якій ми з вами навчаємося, а стара дерев’яна, більше схожа на сарай. Про її місцезнаходження ми можемо лише здогадуватися і передбачати, що вона знаходиться десь на території подвір’я гімназії. 
Отже, до школи задріботіли юрби учнів. Навчалися шість днів на тиждень (окрім неділі). Було чимало святкових днів - особливо релігійних. В школах вивчали російську мову, Закон Божий, арифметику, географію, історію Росії, креслення для хлопчиків та малювання і рукоділля для дівчаток. Щодня відбувалися по 3-4 уроки. 
 Не лише учні школи ходили до школи в особливих уніформах, але і вчителі. 
IMG_0224
А на стінах школи висіли правила внутрішнього розпорядку. Про них дає уявлення одна з постанов педради таращанської двокласної школи: 
"1869 года октября 21 дня училищный совет Таращанского двухклассного народного училища, слушав предписание управляющего Киевским учебным округом о введении дисциплинарных мер в училищах, в заседании своем признал необходимыми следующие дисциплинарные меры: 
1. Прием учеников в двухклассное училище производить в продолжении месяца с начала учебного года; затем вновь поступающих после этого строка подвергать испытанию из тех предметов, которые уже пройдены в классах в течении месяца. 
Для более успешного и правильного хода учения в приготовительном классе и в смене для девочек последний срок приема назначить 1 октября. 
2. Чтобы школа своими требованиями и порядком производила должное влияние на развитие учащихся, необходимо при приеме детей в училище внушать родителям, чтобы они своим влиянием на детей и присмотром за их занятиями и поведением содействовали достижению целей училища. 
3. Необходимо требовать от детей, чтобы они, являясь в класс, имели лицо и руки вымыты; волосы острижены и почти обрезаны; чтобы являлись в урочное время, приносили с собой все необходимые в классе учебные пособия и принадлежности; книги и тетради держали в чистоте и исправности, внимательно следили в классе за объяснениями уроков, не развлекаясь разговорами или посторонними занятиями, не портили бы мебель и училищные дома; чтобы после звонка все были в классе на своих местах и ожидали прихода учителя; в классе сидели бы прямо и не облокачиваясь. 
 
 
 
IMG_0225
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

В случае отсутствия учителя все ученики должны находиться в классе и соблюдать такой же порядок и тишину, как и в отсутствие его. Во время перемены ученики должны вести себя прилично: не шалить, не кричать, не заводить между собою ссору или драку. В случае взаимных неудовольствий или каких-либо недоразумений ученики не имеют право самовольно расправляться, а обязаны за удовлетворением обращаться к смотрителю училища или к одному из учителей. 
4. Все ученики обязаны неопустительно ходить в училище и в церковь, в противном случае смотритель обязан внушать родителям, чтобы они сами следили за аккуратным посещением их детьми церкви и классов. На законоучителе также лежит обязанность следить за правильным посещением учащимися церковных богослужений. 
5.Пред началом и по окончании каждого урока ученики по очереди должны читать молитвы пред учением и после учения. 
6. За опущение и незнание уроков, за леность, небрежность, невнимание, шалость и драку учитель должен делать ученику замечание, выговор, может ставить его в своем классе к доске. В случае недействительности этих мер учитель может оставлять учеников в классе на полчаса по окончании уроков или же на время урока посылать его к доске в низший класс. 
В крайнем случае необходимо приглашать родителей и просить их, дабы они своим влиянием на детей содействовали их успехам и исправлению. 
7. Если бы ученик в одном и том же классе не оказал успехов в продолжении двух лет или же в нравственном отношении был крайне неисправим, то училищный совет в виду устранения вредного влияния на учащихся исключает такового из класса". 
Дані правила з’явилися задовго до побудови нинішнього величного корпусу Таращанського двокласного училища, проте діяли до кінця його існування.
Ця школа стала важливим освітнім осередком не лише для самої Таращі, але й для сотень населених пунктів величезного Таращанського повіту. Вже в перших наборах до школи було чимало учнів з сіл, оскільки місцеві владоможці "желают предоставить возможность сельским обывателям иметь из среды своей грамотных писарей". 
---------------------------------------------------------------------------------------------------- 
Нагадаємо, що в ті часи більш поширеними були церковно-парафіяльні школи. 
Таращанське двокласне міське училище було державним навчальним закладом, а тому підпорядковувалося загальній системі освіти, що мала своїм осердям міністерство народної освіти. В Києві від імені міністра школами Київської, Подільської та Волинської губерній керував попечитель Київського навчального округу. Зрозуміло, що цьому високопоставленому чиновнику було непросто управляти школами та іншими навчальними закладами на такій великій території - адже кожна губернія Росії розташовувалася на території кількох областей.

 

  Відповідно, попечителеві Київського навчального округу підпорядковувався директор шкіл Київської губернії - він наглядав за навчально-виховним процесом і станом шкіл виключно на губернському рівні. Губернія ж була поділена на кілька (5-7) районів, де освітою керували особливі інспектори.

Інспектору ж безпосередньо підлягав директор Таращанського двокласного училища, який у тогочасних документах іменувався "штатним смотрителем". Крім цієї штатної керівної посади помітне значення посідав і почесний смотритель училища, функції якого виконувала якась місцева впливова та заможна особистість. Часто почесні смотрителі надавали власні кошти на ремонти приміщення та інші господарські потреби, забезпечували шкільну бібліотеку періодикою, виконували роль нинішніх шкільних меценатів, акумулюючи та надаючи кошти на потреби школи. 
Ми вже згадували про видатного Таращанського освітнього діяча Гната Федоровича Коробкіна, котрий жертвував тисячі карбованців "важко"- царською валютою на побудову того навчального корпусу, котрий ще й зараз є окрасою міста Таращі. Гнат Федорович у подальшому був обраний почесним смотрителем даного закладу і ніколи не забував про своє дітище. Він жертвував і власні кошти. А крім того, володіючи завидним авторитетом серед місцевої аристократії, вміло організовував збір засобів на побудову та забезпечення училища. На посаді почесного смотрителя Гнат Федорович пробув довгих 25 років. Коли надійшов час цього видатного ювілею, штатне шкільне керівництво вирішило відзначити ювіляра постановкою його портрету в школі. На той час це була неабияка честь. А оскільки до того в школі висіли виключно портрети російських імператорів, то зображення Г. Коробкіна мало скласти своєрідну конкуренцію парадним портретам августійших осіб. І щоб не образити монарха, таращанці сталли прохати дозволу на постановку такого портрету особисто у російського імператора Миколи ІІ. У 1907 році попечиель Київського навчального округу надіслав міністру освіти Російської імперії наступного листа: 
"Директор народных училищ Киевской губернии представил мне ходатайство педагогического Совета Таращанского двухклассного городского училища о разрешении поставить в актовом зале училища портрет почетного смотрителя этого училища действительного статского советника Игнатия Федоровича Коробкина в виду исполняющегося 25-летия его службы в означенной должности, причем пояснил, что в продолжении всей службы своей в означенной должности он (далі вказується великий перелік заслуг Коробкіна. 
Попечитель округа П. Зилов.» 
Міністр освіти у далекому Санкт-Петербурзі виклопотав дозвіл самодержця і міністерські чиновники направили його до Києва: 

 
Портрет Г. Ф. Коробкіна було встановлено. 
В 1907 р. в таращанській школі було засновано і стипендію імені колишнього смотрителя І. Ф. Коробкіна. 
Ця подія і сьогодні заслуговує на увагу оскільки є винятковою подією з одного боку і взірцем доброчинства та благородства з іншого. 
Згадують історичні документи й інших почесних смотрителів, котрі виявляли благодійництво до Таращанського училища. 
Саме смотритель турбувався і про позашкільний побут школярів та педагогів, більшість з яких була приїжджими. Так, в 1908 році повідомлялося про те, що штатний смотритель опікувався "квартирним питанням" своїх колег: 
 
Клопотання смотрителя було задоволено. 
Діяльність смотрителів не обмежувалася лише Таращею - їх регулярно запрошували на різні шкільні заклади до інших населених пунктів. 
------------------------------------------------------------------------------------------- 
Тоді як і сьогодні фундаментом навчання був учительський колектив. Тепер практично неможливо судити про їхні звичаї, відносини між собою та стосунки з учнями, їхні свята та будні, стиль життя та проблеми на роботі. Вочевидь тоді як і сьогодні одні учні навчалися, інші хитрували, викликали їхніх батьків…, а далі вже ї нам відомо що було… 
Тож, в ті часи, кінця ХІХ ст.. в училищі працювало до десятка педагогів різних спеціальностей. "Закон Божий" викладали місцеві священнослужителі. Протягом існування училища в ньому трудилося чимало ентузіастів своєї справи, котрі не обмежувалися вузькими рамками уроків, проявляли творчу ініціативу. Вони не лише давали учням знання, а й, скажімо, піклувалися про їхнє здоров’я під час епідемій, організовували свята, піклувалися про благоустрій школи тощо… 
Такі педагоги отримували як моральні, так і матеріальні стимули для подальшої діяльності. 
Так, тодішній директор шкіл Київської губернії Т. Лубенець просив попечителя Київського навчального округу про нагородження премією одного з вчителів міста Таращі: 
 
IstorG4
 
Резолюція начальства була лаконічною: 
"Ходатайство может быть удовлетворено". 
--------------------------------------------------------------------------------------------
Збільшення числа школярів в двохкласній школі на межі ХІХ-ХХ ст. зробили актуальним питання про спорудження для даного навчального закладу нового - причому вже кам’яного корпусу. 7 серпня 1895 р. інспектор народних шкіл Київської губернії Стороженко повідомив попечителя Київського навчального округу, що почесний "смотритель" таращанського двокласного училища І. Ф. Коробкін ще в 1889 р. пожертвував 1000 крб. на майбутнє будівництво нового будинку. Він же „спровокував” єврейський кагал міста зібрати з цією метою ще 3000 крб., але Таращанські міська дума виступила проти такого використання коштів з єврейського коробкового збору. 
До Таращі прибув професійний архітектор, котрий склав свій висновок щодо діючого дерев’яного приміщення даного училища. У висновку зазначалося, що приміщення підготовчого класу пристосовано з колишнього сараю і. відповідно, страждає численними недоліками. В ньому темно, тісно і холодно - власне, як і належить бути в сараї. Жіноче відділення розташовано в кращому приміщенні, проте тут же знаходиться квартира вчителя, що також робить дане приміщення незручним. Архітектор рішуче підтримав ідею спорудження нового корпусу школи. Він же склав і приблизний кошторис майбутньої будови, котрий складав 7587 крб. В Таращі розпочався збір пожертв на спорудження нового училища. Але, як кажуть, апетит приходить під час їжі. В процесі збору коштів таращанці вирішили збудувати у рідному місті значно обширнішу приміщення для училища - саме те, яке й зараз є окрасою населеного пункту. Для цього потрібно було значно більше коштів і завзяття. А вони, вочевидь, у міщан були в наявності. 
У 1895 р. Рада інспекції народних училищ оформила прагнення мешканців Таращі офіційною постановою про необхідність побудови нового корпусу двокласного народного училища, підпорядкованого міністерству народної освіти Росії. Більше того, рада виділила для цієї потреби і свій внесок - 4000 крб. бюджетних коштів. 
Це окрилило таращанців і вони з подвоєною енергією взялися збирати кошти на школу. Таращанська міська дума надала для цієї мети 2000 крб. на дану потребу. Але більше всіх постаралися самі міщани - ними менше, ніж за рік було зібрано 18000 крб. вельми "важкою" царською валютою. (Це була колосальна сума - в ті часи кілограм телятини коштував 30-35 коп., а зарплата вчителя складала 360 крб. на рік). 
Після появи перших коштів міщани відразу ж замовили проект побудови даного училища. Новий корпус, який і зараз є окрасою Таращі, не був оригінальною пам’яткою архітектури - його будували, як точну копію такої ж двокласної школи у м. Дубно. Збір коштів продовжувався. На той час побудова такого величного цегляного корпусу у повітовому центрі була неабиякою подією і дозвіл на таке будівництво необхідно було брати у самого імператора. (Тим більше, що Тараща вже давно не була приватним маєтком, а належала до державних міст). 
Таращанці надіслали відповідного запита до Санкт-Петербурга і в квітні 1896 р. отримали довгоочікувану відповідь міністра освіти Російської імперії, з якої слідувало, що імператор Ніколай ІІ дав особистий дозвіл на побудову нового корпусу:

«Государь Император по всеподданейшему докладу моему в 8 день текущего апреля Высочайше соизволил на производство постройки нового каменного здания для Таращанского Киевской губернии городского двухклассного училища хозяйственным способом под присмотром особого строительного комитета, в состав которого должны войти: в качестве председателя почетный смотритель училища надворный советник Коробкин и в качестве членов - местный инспектор народных училищ, представитель Ставищанской экономии графов Браницких, штатный смотритель училища и законоучитель приготовительного класса священник Баранович. 
О таковом Высочайшем повелении имею честь уведомить Ваше Превосходительство для зависящих распоряжений». 

Грандіозне для тогочасної Таращі будівництво школи об’єднало місцевих мешканців різних національностей та віросповідань. Значну масу коштів зібрали таращанські українці. Проте, чимало коштів пожертвували польські графи Браницькі та Млодецькі, польські шляхтичі Лукашевич та Жураковський, російський чиновник Коробкін та російський почесний громадянин Ф. Бондарєв. Хтось допомогав грішми, хтось гвіздками чи цеглою. 
Тогочасна авторитетна газета "Кевлянин" залишила для нас опис святкування закладин даного навчального закладу:
"Тараща. 

17 октября 1896 года состоялась закладка здания 2-х классного народного училища с ремесленными отделениями для мальчиков и девочек. При закладке присутствовали прибывшие из м. Ставище, где происходило 16 октября открытие такого же 2-классного училища, господин попечитель учебного округа В. В. Вельяминов-Зернов, представитель от крестьянских учреждений действительный статский советник Ф. А. Троицкий, окружной инспектор П. П. Извольский и другие лица. Во время обряда совершения закладки здания пел хор из местных учеников, которые хотя изучают церковное пение без нот, но поют весьма стройно.
На постройку здания назначены суммы частью из казны, частью из города, а часть пожертвовал мировой судья господин Коробкин, состоящий почетным смотрителем этого училища. Для гостей были устроены палатки, декорированные сосновыми деревьями, флагами и цветами. После молебствия почетным гостям предложен был завтрак, за которым были провозглашены тосты за Государя императора, Государыню императрицу, министра народного просвещения, начальника края и начальника губернии, попечителя учебного округа и других лиц. Массы народа собрались на это торжество как на радостный праздник, близко касающийся воспитания их детей". 

Будівельні роботи тривали практично три будівельні сезони. 
А 14 вересня 1898 р. корпус урочисто святкував свій день народження. Цього ж дня голова будівельного комітету І. Коробкін повідомив попечителеві, що «каменное здание для Таращанского двухклассного городского училища постройкой вполне окончено».

 
IMG_0234
Стару споруду школи було розібрано і матеріал пущено з торгів. А в новій з наказу київського училищного начальства було ще споруджено пожежний люк та драбину. 
Школа розпочала своє нове життя - з її стін щороку виходили сотні випускників. 
Майже 15 років вельми серйозною проблемою даного навчального закладу було забезпечення учнів та педагогічного колективу питною водою - адже про водопровід в ті часи у ніхто ще не мріяв. (Щодо тогочасних зручностей - то навіть члени Таращанської міської думи користувалися ними виключно надворі). 
Місцеві водовози не завжди справлялися з покладеними на них обов’язками. Тому в березні 1911 року педагогічна рада училища вирішила облаштувати колодязь на училищному подвір’ї. 

----------------------------------------------------------------------------- 
Школа досить швидко завоювала симпатії місцевого населення. В ньому спочатку навчалися десятки, а з побудовою нового приміщення - сотні дітей. 
Перші роки в школі навчалися виключно представники слов’янського населення. Але вже в 1872 р. єврейська громада Таращі (а вона в той час складала більшу половину населення міста) звернулася до штатного смотрителя двокласної школи з проханням створити в даній школі кращі умови для навчання єврейських дітей: 

"Обращаясь исключительно среди русско-христианского населения, мы, как русские подданные одного с ними Отечества, желаем окончательно слиться с сими последними. Такое слияние может осуществиться только тогда, когда евреи с самого своего детства, почти с молоком своей матери всасывали бы в себя русский язык, русские нравы и русские обычаи. Сознавая всю важность этого вопроса и желая подготовить наших детей быть полезными гражданами нашего государства и достойными сынами нашего возлюбленного Отечества, мы желаем добыть нашим детям воспитание совершенно в русском духе, так как мы убеждены, что тот, кто живет в России, должен быть русским. 
Школа в этом случае может быть самым лучшим воспитателем наших детей - только школа, общая для русских и евреев. Только близкое знакомство их детей друг с другом может уничтожить в них всякое различие народности.
Открытие в Тараще двухклассного училища впервые дало нам возможность доставить нашим детям такое воспитание. Мы убедились, что дети наши, даже окончившие курс нашего казенного еврейского училища, не способны, строго говоря, поступить в первый класс двухклассного Таращанского училища и должны оставаться в приготовительном классе, где 60-70 учеников имеют одного учителя, которому трудно (если не невозможно) исполнять свои обязанности. 
Дать ему помощника - вот наше искреннее желание. Для этой цели мы намерены хлопотать у подлежащего начальства об отпуске из специальных еврейских сумм денег на содержание ещё одного учителя при приготовительном классе. Потому покорнейше просим уведомить - не будет ли препятствий со стороны училищного начальства к исполнению нашего намерения». 

На сповнене патетики звернення єврейських представників (під листом стояли підписи 22 євреїв - Островського, Боярського, Цукермана, Бродського, Рувинського, Нірнберга, Підкашинського, Бернштейна та ін.) керівник двокласного Таращанського училища дав вельми практичну відповідь - якщо єврейська громада надає додаткові 500 крб., то в училищі з’явиться ще один вчитель.
Власне, в Таращанському двокласному училищі єврейські діти завжди складали помітну частку. 
1907 р. в училищі вивчали Закон Божий, російську та словянську мови, арифметику, історію, географію, геометрію, чистописання, креслення. В шкільних журналах переважали "трійки” та "четвірки” - на відмінні оцінки Таращанські вчителі були, вочевидь, скупуватими. 
Серед учнів Таращанського двокласного училища були представники не лише різних національностей, але й неоднакового статку. Бідні учні користувалися підтримкою особливого благодійного товариства, котре діяло при школі з 1907 року і називалося
"Товариством допомоги бідним учням". Це товариство заслуговує особливої уваги, оскільки демонструє нам красномовні приклади благородства, щедрості та благочестивості наших предків. Відомо, що перші офіційні збори цього шляхетного товариства відбулися 11 лютого 1911 р., а статут організації був затверджений київським губернатором ще 9 грудня 1906 р.
Товариство налічувало кілька десятків членів - як правило, до нього входила міська аристократія - дворяни та міщани, котрі могли допомогти учням у матеріальному розумінні. Очолювалося товариство управою, до якої належало шість виборних осіб та голова. Існував і певний розподіл обов’язків. 
До товариства записувалися цілими родинами. Документи називають 47 осіб, серед яких були родини Боравських, Барановичів, Бентковських, Виноградових, Гобятів, Гологорських, Гриценків, Деленг-Лінчевських, Довгалевських, Яременків, Жураковських, Замисловських, Іванових, Карповичів, Крицьких, Крупських, Кошевих, Красносельських, Колодизнерів, Лещенків, Літошенків, Липовецьких, Малют, Мартиненків, Можай-Можаровських, Пашкевичів, Подгаєцьких, Репойто-Дуб’яг, Романюків, Стельмаховичів, Щавинських, Шустерів
Оскільки товариство провадило фінансову діяльність, то важливою його складовою була ревізійна комісія, котра зазвичай складалася з трьох осіб. (В 1911 році це були Владислав Бентковський, Надія Панкевич та Олександр Іванов). 
Всі члени товариства збиралися лише один раз на рік - для збору внесків та пожертв. Але управа товариства відбувала свої засідання значно частіше - вона збиралася кожних два місяці. Організація володіла недоторканим капіталом, який перебував на банківському рахунку і "заробляв" для товариства кошти у вигляді відсотків. Менша частина коштів була рухомою - зокрема, з неї визначалися суми для поточних пожертв учням. 
Товариство поряд з благодійництвом займалося і культурницькою діяльністю - зокрема, воно організовувало благодійні вечори та спектаклі, прибутки від яких йшли на благодійні цілі 
Крім даного товариства, здібні учні забезпечувалися матеріальною підтримкою зі стипендіального фонду. Стипендій у таращенській школі було кілька. Кожна з низ носила чиєсь ім’я ( напр..:Г. Коробкіна) 
-------------------------------------------------------------------------------------------- 
У позанавчальному житті школярів траплялося різне - від кохання до вбивств. І якщо перше є закономірним, то поодинокі випадки вбивства ставали відомими на всю губернію. Так, одного разу в "Киевлянине" було опубліковано наступну інформацію:
Слідство підтвердило підозри. При цьому учень Шматов був вбитий лише за те, що Чавунову не сподобались політичні переконання батька вбитого ним школяра. 
Політичного мученика було поховано з усіма почестями: 
"22 марта вечером был вынос тела Д. Шматова в церковь, а 23 - го - в 12 часов дня - погребение при стечении мночисленной публики. От учеников и учениц были возложены венки, в выносе и погребении участвовали все учащиеся городских и церковноприходских школ, все учителя у учительницы, оба священники с диаконами, пел соединенный хор всех училищ. 
Отец Шматова сказал речь, в которой благодарил за сочувствие, за венки, а у сына просил прощения за то, что он пострадал за убеждения отца, приняв мученическую смерть от человека, которого знает он и весь народ". 
-------------------------------------------------------------------------------------- 
Крім щоденних навчальних занять та виховних заходів у Таращанському двокласному міському училищі регулярно відбувалися і різноманітні одноразові дійства, котрі зазвичай також мали виховне спрямування. Під час релігійних та державних свят у навчальному закладі відбувалися урочисті молебні та засідання, збори педагогічного колективу та учнів школи. Помітними подіями ставали різні ювілеї, до святкування яких також долучалися всі школярі та викладацький склад. 
Так, в 1911 році вся Російська імперія святкувала ювілей скасування кріпацтва (котре відбулося в 1861 р.). І хоча таращанські міщани були вільними людьми і в кріпацтві не перебували, двокласне училище активно взяло участь у відзначенні ювілею. Проводилися різноманітні заходи, на які штатний смотритель не шкодував навіть власних коштів - власне, такі витрати згодом компенсувалися. 
Таращанська школа виділялася серед інших навчальних закладів монументальністю своєї споруди і була широко відомою в краї. А оскільки подібне диво - величний кам’яний корпус - мали одиниці шкіл Київщини, то сюди регулярно навідувалися різні відомі не лише на Київщині особи. 
Просто унікальну телеграму інспектор народних училищ надіслав своєму начальству у 1899 р.: 
"Штатный смотритель Таращанского двухклассного городского училища сообщил мне, что господин Киевский губернатор 11 сего сентября в 6 часов утра инкогнито осматривал здание Таращанского двухклассного городского училища". Подібних "звітів про візити" протягом десяти років роботи в архіві ми більше не зустрічали - було, мабуть, клопотів місцевому начальству. 
Серед гостей школи були і духовні особи - як правило, єпископи - вікарії київських митрополитів.

65
 
1899 року приїхав оглянути приміщення школи відомий не тільки на Київщині єпископ Уманський Сергій, який за повідомленням документу "благословил всех учащихся православного исповедания каждого в отдельности и раздал им крестики". 
У 1909 р. до Таращі прибув єпископ Чигиринський Павло. Його зустрічала вся Таращанські еліта та маса простих мешканців міста. 

"Особенно приятные впечатления Владыка вынес от посещения двухклассного министерского училища (мужского и женского), помещающегося в обширных и, можно сказать, роскошных зданиях. При входе в мужское училище встретили Владыку два мальчика-ученика во главе с господином смотрителем училища А. Р. Хоменко и поднесли хлеб-соль. 
Осмотрев все училище, Владыка вошел в рекреационный зал, где собрались учащие с учениками. После представления учащих ученики пропели очень стройно и с воодушевлением Богородичен "В Чемном море…" старинного обиходного напева. Владыка напутствовал учащихся задушевной речью о цели учения и раздавал всем "Троицкие книжечки". Прекрасным состоянием училища и постановкою воспитательного дела в оном Владыка выразил свое удовольствие смотрителю и отбыл в женское училище. 
Здесь ученицы под руководством надзирательницы Н. М. Панкевич сделали ковер из живых цветов, устлав ими всю дорожку от ворот до училища. Ученица старшего класса Е. Корженецкая удостоилась поднести Владыке прекрасный букет с полотенцем - работы учениц - и сказать Владыке несколько приветственных слов. Владыка милостиво принял букет, благословил всех учениц вместе с учащими, раздал св. иконки, освященные на мощах св. Варвары и оставил училище под пение девочками "Ис полла эти деспота" ("Благослови, владико"). 

Подібних зустрічей було ще чимало. 
---------------------------------------------------------------------------------------------- 
Кількість учнів у школі щороку збільшувалася. І навіть збудований новий корпус школи перестав вміщувати учнів. Тому у 1907р., зберігаючи всі патріархальні традиції та з метою розвантажити училище, будується приміщення жіночого двокласного училища на місці 2-ої школи.